Autumn …
Engraving in leaves the veins galdrastafr,-
Shalt paint in crimson, - not sparing the golden glare…
Autumn…
Shalt cover in fog, hiding the mud slush,-
And be drowned in cold drops of rain

Winter…
Howling, it shalt bring the fury of blizzards,
Winds haughty storming as beasts…
Winter…
Shalt cloach in ice, strewing by hoarfrost,-
Concealing the leaves runearcanes in snow…

Spring…
Shalt furtively force it’s way by the green of first grass,
Flowing the stream of molten snow,
Reading the epistle of winter…
Spring, it shall comprehend all that was hidden,
All that was left on the darkened leaves,
Then shalt describe it by the pattern of sprouts…

Summer…
Shalt cover by leaves, bury under the trees crowns,-
And carry on…
Summer…
With farewell it shalt tell, shalt whisper by winds,-
And sing to the autumnal mists…

Зима…
Буйства вьюг принесет, завывая,
Бестией рвутся спесиво ветра…
Зима…
Льдами скует, инеем посыпая,
Листвы рун тайны пряча в снега…

Весна…
Первой травой украдкой пробьётся,
Талых снегов ручьём пронесётся,
Посланье зимы сочтя…
Весна…
Прочтёт и узнает то, что скрывалось,
На потемневших листьях осталось,
Сплетеньем побегов опишет тогда…

Лето…
Укроет листвою, схоронит под кронами,
Донесет…
Лето…
Прощаясь расскажет, прошепчет ветрами,
Осенним туманам то пропоет…

Soundless grey of the thunderstorm clouds,
Reflecting in mirror of swamp,
Gifted the splashes of heatlightnings to Earth,
Enraptured by the silence of forest

Gusts of the wind penetrated to where
Only the leaves falling was rustling
Halls of moss were scalded by sorrow
In quiet swamps desolation

Breaking the silence – thunder was roar
Acclaiming the storm arrival
Standing benumbed, the wood became dumb,
Awaiting the first raindrop ringing…

With a rumble of hundreds of thousands stones
The water momentary started to flow forth…
Bursting with storming blizzard,
Wind crushed the secular oblivion

Gushing in torrents, the downpour fell,
Sweeping away the bliss of calm
Storming was roaring, howling wild,
Burying the former unhurriness

…Where are roots now? Where are crowns of trees?
Their web pattern is everywhere now
Where the peace and calm were immortalized –
Only chaos, ruins and devastation remained…

Безмолвная серость туч грозовых,
В болота зеркале отражаясь,
Всплески зарниц дарила земле,
Лесной тишиной восхищаясь.

Ветра порывы врывались туда,
Где шумело лишь листьев паденье.
Печалью обдало чертоги мха
В безмятежном болот запустенье.

Нарушая покой – Гром возгремел,
Бури приход вещая.
Замлел в оцепенении лес, онемел,
Первой капли звон ожидая…

С грохотом сотен тысяч камней –
Вода полилась в одно мгновенье;
Сорвавшись бураном штормовым,
Ветер крушил вековое забвенье.

Потоком хлынув, обрушился дождь,
Благость спокойствия сметая…
Дико ревел-завывал ураган,
Былую размеренность погребая.

…Где корни деревьев?!
…Где кроны теперь?!
Повсюду их сети сплетенье!..
Где увековечен был мир и покой –
Лишь Хаос, Руины, Смятенье…

In the rays of rising Sun
The veil of ice is redden
It strewed and chained by coldness
And weaved on the web of dreams

Hoarfrost of Blood is glimmering, sparkling,
It melts, scattering by crimson ashes
By the bloody scabs it clotting,
Blackening, growing dim, disappearing in dust

How much blood was shed upon this land,
That snow became of the dawn color?
Forefathers returned to heirs the Heroes Blood
For they arise – the Defenders Hordes!

… (Elders) gave a sign to stand in ranks, to
Sharpen the swords, preparing for fight
For the snowstorms of gore bury the enemies,
For the rivers be filled with blood of the foes!

It’s time for banners to sing on the wind now,
Time for standarts to inhale the Freedom
It’s time for the Aryan Spirit to rise,
To fill the veins with Hoarfrost of Blood!

Let fury make hands to grasp in fists
And wolfish roar shall seethe in throat
Strike by strike – our foes shall fall
Step by step – we shall cleanse the battlefield!

В лучах восходящего Солнца
Багровеет ледяной покров,
Тот, что осыпав, холодом сковал,
Оплел паутиною снов.

Иней Крови мерцает, искрясь,
Алым прахом осыпаясь, тает
Кровавыми струпьями запекаясь,
Чернеет, тускнеет, пылью исчезает…

Сколько крови пролито на этой земле,
Что снег окрасился в цвет зари?..
Кровь Героев вернули потомкам Отцы,
Дабы Войском защитников встали они!

…Дали знак вставать в ряды,
Точить мечи, готовясь к бою -
Чтоб вьюги кровавые врага погребли,
Чтоб реки наполнились вражеской кровью!

Время знамёнам петь на ветру,
Время штандартам дать вдохнуть воли,
Время Арийскому Духу восстать,
Вены наполнить Инеем Крови!

Пусть ярость заставит сжать кулаки,
А волчий рык – клокочет в горле!
Удар за ударом – полягут враги!
Шаг за шагом – очистим бранное поле!

And all this – is Our Land !
Our Native Land !
This is Fatherland, yours and mine, -
Always remember that!

Glorious be in ages, forever alive, -
My Land! My Ukraine !
Fatherland, in all the world only one –
Free, Mighty, Great, Ancient

From forefathers- Ancestors inherit it was
To the descendants – heirs
Slavonic Land given to us
By the Fathers – Gods

Sea and rivers, lakes and ponds,
Oaken woods and immense steppes,
Blue skies and bright sun,
Shimmering stars, their sorrowful light

It imbued throughout by
The Slavonic Spirit and Blood –
Guard thy Native Land,
Like a mother, ‘tis only one!

Remind thy glorious Ancestors that died,
Those warriors that defended this Land
With sword in hand!

By all my heart
I greet all the Great Heroes
Who sacrificed their life
In the name of Native Land

Their memory lives eternally!
Glory to Heroes!
Glorious be, my Native Land!

Carpathian Mountains covered by mighty forests
And by the foggy wood paths,
Singing of birds and silence of nights –
I shalt remember all this ‘til I die!>

Like a tear, moon glare is clear,
Burial mounds, Dnipro, and rapids thundering,
Thou art adorned by the flowers and rain…
Glorious be, Native Land!

Це все – Наша Земля!
Наш Рідний Край!
Це – Батьківщина твоя й моя,
Завжди це пам’ятай!>

Слався в віках, завжди жива,
Земле моя! Україно моя!
Мати – країна, в світі єдина –
Вільна, могутня, велична, старовинна!

З Діда-прадіда онукам-нащадкам
У спадок лишилась –
Слов’янська Земля, що від
Предків-Богів нам дісталась!

...Море й річки, озера й ставки,
Дубові ліси й безмежні степи,
Синє небо та Сонце ясне,
Зорі яскраві, їх світло сумне...

Слов’янським Духом і Кров’ю
Просочена наскрізь вона.
Бережи Рідну Землю свою –
Як Мати вона – одна!

Пригадай славних Пращурів,
Котрі вмирали...
Воїв тих, що з мечем у руках
Землю цю захищали!

Всім величним героям,
Що віддали життя
За Рідний Край –
Щиро вклоняюся я!

Пам’ять про них завжди живе!
Слава Героям!
Слава тобі, Рідна Земле!

...Сніжні Карпати в могутніх борах,
Вкритих туманом лісових стежках,
Співи птахів і тишу ночей –
Я пам’ятатиму до смерті моєї...

...Місячне сяйво, мов чиста сльоза,
Курганами, Дніпро та порогів гроза...
Квіти й дощ прикрашають тебе...
Слава тобі, Рідна Земле!

The hearse cloth weaved of rain
Is coldening by mist of twilight
By the grey grim shroud
It shall flow from the skies

Grandeur of clouds started to rush
Tearing out to the fragments
Deadly struck down into the ground
Gnarled Cudgels of Thunder

Unstoppable rage of lightning
Flashed by the cold shine
By the silver axe fiercely
Cleaving the expanse of air

Gnarled Cudgels of Thunder
Broke, crushed into pieces
The crucifixion above the Ancient Heathen Sanctuary, -
Leaving the ashes only…

Shame of dust be washed away by rain
From the bloody scars of Land
That was struck! Struck! Struck!
By the Gnarled Cudgels of Thunder

But yet the rain tears can’t wash out
The disgrace of christian domination
And years of pain wouldn’t be crushed
By the Perun’s Gnarled Cudgels!

З дощу зіткане простирадло
Сутінок туманом стине,
Сірим саваном похмурим
З неба краплями полине...

Велич хмар заметушилась,
Розриваючись на плями.
Грізно вдарили у землю
Грому Палиці Коряві.

Гнів нестримний блискавичний
Полихнув холодним сяйвом –
Люто срібною сокирою
Повітря простір розсікає...

Грому Палиці Коряві
Вщент трощили-розбивали
Хрест над Капищем прадавнім,
Лише попіл залишали!

Праху сором дощем змиє
Із землі криваві шрами
Там де Били! Били! Били!
Грому Палиці Коряві!..

Та вже не змиють дощу сльози
Ганьби християнської управи
І не розтрощать років болю
Перуна Палиці Коряві!..

Cry To Me, River,
Tell me about the days of ancient times,
About what thou saw long time ago-
Tell by the whispering of thy drops

Bring by the waves to Nothingness
Resounds of battles where one raised his sword
Against his brother
In murmur of tide voices are heard:
“Betrayal!”

Who dishonored his Ancestors names?
Who destroyed our Ancient Faith?
Who gave the Slavonic Land
Into enemies’ clutch?
“volodymir!”

“Miserable descendant of the Great Knjaz,
worthless son of Svjatoslav,-
fratricide, apostate of Faith,
Named “saint” for his betrayal!”

Who built the churches
Upon our Sacral Ground?-
That herd trembled of fear,
When Knjaz Svjatoslav nailed His shield
To the Constantinopolis gates!

Поплач мені, Річко...
Розкажи про дні часів прадавніх.
Те, що бачила за давніх-давен,
Пошепки перекажи у краплях.

Хвилями неси у небуття
Відголоси битв,
Де брат меча підняв на брата.
Течії журчанням голоси:
„Зрада!”

Хто зганьбив ім’я своїх Дідів?!
Хто занапастив Прадавню Віру?!
Хто віддав у лапи ворогів
Слов’янську землю?!
„володимир!”

„Жалюгідний нащадок Великого
Князя Святослава син нікчемний –
Братовбивця й зрадник Віри,
„святим” за зраду наречений.”

На священній землі
Будував хто церкви?
„Тряслося від жаху тоді це стадо,
Коли прибивав свого щита
Князь Святослав на Воротах Царграда!”